Середа, 24.04.2024, 15:27
Вітаю Вас Гість | RSS

Веселівська гімназія-філія ОЗЗСО "Торчинський ліцей Торчинської селищної ради"

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 9
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історична  довідка

Історична  довідка

с. Веселе ( до  1964 р. – Боратин ) – село  Луцького  району, центр  сільської  ради. Розміщене  за  7 кілометрів  на  північний – схід  від  Торчина. На  півдні  села – струмок  Струга. На 1.08.2002 рік ( за  даними  Всеукраїнського  перепису ) – 258 дворів, мешканців – 561. У  селі  діють  СЗАТ «Нива», загальноосвітній  заклад І-ІІ ступеня, дитячий  садок, ФАП, будинок  культури, бібліотека, декілька  крамниць.

Становлення  освіти  краю  на  рубежі  ХІХ – ХХ століть.

З  давніх  років  всі  жителі села, крім  панів, були  неграмотними. В  першій  половині  ХІХ століття  в  с.Боратин  прибув  прохожий  «грамотний  чоловік», по  призвіщу  Осінський, якому  було  понад  60  років. Знав  він  безліч  пісень, оповідань, казок  і  мав  багато  книжок. Жителі  любили  прибулого  і  хто  міг  прохарчувати, запрошував  до  себе, щоб  він  навчав  їх  дітей. Проходили  два – три  тижні  і  Осінський  переходив  до  інших  жителів. Вчив  він  лічби, читати  і  писати  на  грифельній  дощечці. Але  найголовніше  навчав  пісень, які  залишилися  в  пам’яті  людей  до  наших  днів, переходячи  з  покоління  в  покоління. Чим  закінчилося  життя  першого  мандрівного  вчителя  краю  невідомо,  але  пам’ять  про  нього  збереглася  в  народі.

В  пореформений  період  школи  в  Росії  перейшли  в  розпорядження  земств, а  земства  доручали  священикам  мати  нагляд  над  навчанням  і вихованням   дітей. На  1897 р., коли  проводився  Всеросійський  перепис, у с.Боратині  було  75  селянських  дворів  і  нараховувалось 453 жителі. Діяли  церква  та  церковно – парафіяльна  школа.

На  початку  ХХ століття  в  село  прислали  молодого  хлопця  з  Галичини, попівського  сина  Федора  Вагатовича, який  з  своїм  братом  Костянтином   вчителювали  до  1917 року. На  правому  березі  річки  Струга  знаходився  хлібозапасний  магазин. І  коли  він  став  непридатним  для  використання, почали  будувати  новий, а  старий  віддали  під  приміщення  школи. «Трохи  по ремонтували  і  в  темній  малій  кімнаті, на  широких  лавах  і  ослонах  почали  навчати   дітей», – згадує  старожил  села  Семен  Ковальчук.  Крім  нього  навчалися  в  цій  школі  Ковальчук  Харитина, Римарчук  Микола, Таранчук  Микита  та  інші.

Навчання  в  школі  було  бажаним, але  не  обов’язковим. Багато  селян,   терплячи  нестатки, не  пускали  дітей  через  бідність  до  школи. Інші  просто  не  бачили  ніякої  користі  від  науки. Але  багато  людей, це  були  переважно  заможні,  вважали  за  необхідність  дати  своїм  дітям  початкову  освіту.

В  «Отчёте  Волынського  Епархиального  Совета  о  школах  церковно – приходских  и  грамоты  Волынской  губернии  за  1895/1896  учебный  год»  знаходимо  дані  за  сільську  школу, яку  за  браком  коштів  перейменували  у  школу  грамоти, що  було  рангом  нижче  церковно – приходської  і  її  вчителя. Фінансування  школи  було  мізерним. Практично  державна  допомога  школі  полягала  у  виплаті  заробітної  плати  вчителю. До  Першої  світової  війни  школа  була  однокласною, але  навчання  затягувалось  на  3 – 4 роки.

Мирному  життю  завадила  війна, яка  розпочалася  1 серпня  1914 року. В  1915 році  с. Боратин  окупували  німецькі  та  австрійські  солдати. Село  опустіло. Опустіла  і  школа. Навчання  в  ній  припинилось. Але  ненадовго.

 Школа при Польщі.

Коли  за  Ризьким  мирним  договором  1921 року  Західна  Волинь  відійшла  під  Польщу, поступово  почало  нормалізуватися  життя, яке  було  виведене  з  колії  війною  й  розрухою.

Почали  відкриватися  школи. Навчання  в  них  проводилось  польською  мовою. Українська  мова  була  лише  одним  з  предметів «єндзик  руский», який  викладався  в  школі. Спочатку  всі  вчителі  були  переважно  поляки  за  національністю, але  згодом  учителів – українців  також  допускались  до  навчального  процесу.

Було  відкрито  школу  і  в  с. Боратин. Ця  подія  сталася  в  1924  році. Учителем  в  ній  призначили  Кубіцького, який  відзначався  своєю  жорстокістю  по  відношенню  до  учнів.  В  1927 році  в  школі  спеціальним  наказом  було  заборонено  вивчати  українську  мову. Населення  протестувало, обравши  спеціальну  делегацію,    якій  здали  по  1 злотові,  на  витрати  на  поїздки. Представники  села  здійснили  візит   до  Воєводи  Волинського, писали  послання  у  Варшаву  і  добилися  щоб  в  школі  с. Боратин  викладалася  українська  мова.

В  30-х роках  ХХ століття  початкова  освіта  була  обов’язковою  для  всіх. У  зв’язку  з  цим  шкільний  будинок, побудований  раніше, вже  не  міг  задовольняти  всі  шкільні  потреби. Сільська  громада  вирішила  будувати  нове  і більше приміщення  школи. Люди  склалися  по  1 центнеру  пшениці, яку  повезли  підводами  в  м. Луцьк  на  базар  продавати. Так  зібравши  гроші, купили   хату  в  багатого  селянина, яка  була  ще  нова. Розібрали  і  побудували  школу, яка  стоїть  ще  тепер. До  1991 року  в  ній  розміщувалися  дитячі  ясла, а  тепер  належить  жителю  села  Поліщуку  Миколі, який  викупив  це  приміщення.

В  школі  навчали  дітей  ввічливості  і  поваги  до  старших. З  виховною  метою  запроваджувалася  сувора  дисципліна.

Старожили  згадують  з  любовю  і  пошаною  педагогів, як  інтелігентних  і  освідчених  людей  свого  часу. Здобувши  добрі  знання  в  школі  можна  було  продовжити  навчання  і  здобути  певну  професію  в  іншому  навчальному  закладі. Але  поступити  на  навчання  для  здобуття  «престижного  фаху»  і  залишитися  православним – було  неможливо. Крім  цього, і  матеріальний  статок, багатьом  дітям, не  дозволяв  продовжувати  навчання  далі. Ось  як  згадує  про  свої  шкільні  роки  Грищук Анатолій, який  розпочав  навчання  у  7 років: «Навчання  велося  польською  мовою. В І півріччі  писали  олівцями, а  в ІІ півріччі – перами. Каламаш – чорнильниця, яка  була  за  формою  схожа  на  капелюх, встановляли  в  круглий  отвір  посередині  парти  на  двох  учнів. Після  письмового  уроку  черговий  учень  збирав  чорнильниці  в  картонну  коробку, яку  вчитель  закривав  у  столик. Чорнило  було  синього  кольору, а  пера  спеціальні  для  учнів  молодших  класів. Для  учнів, які  не  вивчили  урок, парти  ставили  окремо  під  стіною позаду  і  називали  їх  «ослячими  партами». Вчитель  нещадно  крутив  за  вуха  учнів, що  провинились  і  «ставив  на  гречку»  за  класною  дошкою. Донос  чергової  учениці  вчительці – це  покарання  «на  коліна», які  повинні  бути  оголеними  або  удари  лінійкою  по руці, пальці  якої  вчителька  тримала  у  своїй  руці. Іноді  лінійку  вчителька  ставила  на  ребро  і  долоня  руки  ставала  синьою  від  ударів. Гречку  приносили  учні  з  дому  в  мішечках. За  пропуск  занять  у  школі, батьки  платили  штраф – 2 злотих( денний  заробіток  батьків ). Взимку  звільнялися  від  штрафу  батьки, учні  яких  жили  на  хуторах, на  відстані  що  перевищувала  3 кілометри».

Такою  була  школа  і  організація  навчального  процесу  за  панування  Польщі  на  Волині  в  20 – 30-х роках  ХХ століття.

Освіта у воєнний  та  післявоєнний  період.

1 вересня  1939 року  розпочалася  Друга  світова  війна. Німеччина  напала  на  Польщу. 19 вересня  СРСР  оголосив  війну  Польщі  і  з  сходу  почав  визволяти, окуповані  нею  землі  Західної  України  та  Білорусії. Польща  потрапила  в  «лещата», які  тиснули  її  з  обох  сторін.

Вересень  1939 року  приніс  визволення  Волині  і  зміни  в  шкільництві. Так, навчання  у  жовтні  розпочалося  українською  мовою, відучували  учнів  стукати  в  двері, вітатися  не  знімаючи  головного  убору і не  роблячи  маленького  поклону, заборонені  були  тілесні  покарання, які  замінили  «читанням  моралі» та  «викликами  до  вчительської  або  кабінету  директора  школи», хлопці  і  дівчата  мали  змогу  сидіти  разом  за  партою  та  вільно  спілкуватися  між  собою. В  селі  функціонувала  лише  початкова  школа. Тому  старші  діти  змушені  були  продовжувати  навчання  в  Уляницькій  або  Торчинській  школах.

22 червня  1941 року  розпочалася  Велика  Вітчизняна  війна, яка  принесла  нові  страждання  для  мільйонів  людей. Навчання  в  школах  припинилося.

У  квітні 1944 року  с.Боратин  було  визволене  воїнами  273  стрілецькою  дивізією. Коли  відійшов  фронт  люди  почали  повертатися  до  мирного  життя, хоча  війна  ще  продовжувалася. Вона  йшла  територією  Польщі, Словенії, Чехії, але  своїм  чорним  крилом  давала  про  себе  знати  й  на  Волині. Польовий  військомат  мобілізував  на  фронт  з  с.Боратин   80  чоловік, з них – 26  солдатів  не  повернулося  з  війни, а 13 – пропали  безвісти.

1 вересня 1944 року  традиційно  розпочався  новий  навчальний  рік. За  парти  сіли  не  тільки  діти  шкільного  віку, але  й  «переростки», здобути  освіту  яким  завадила  війна. Педагогічний  колектив  був  сформований  із  учителів  «східняків», переважно  дівчат, які  за  скороченою  програмою  здобули  освіту  й  прибули  до  села. Шкільне  майно – парти, столи, лави, були  знищені. Не  вистачало  паперу, зошитів, книжок, чорнила  і  ручок. Але  було  бажання  учити  і  вчитися. Тому  школа  розпочала  свою  одвічну  місію – сіяти  добре  і  вічне, навіть  в  таких  тяжких  умовах.

В  1948  році  побудували  друге  приміщення  школи, яке  про функціонувало  до  1969 року. А в  1949 році  в с.Боратин  на  базі  початкової  школи  відкрили  семирічну  школу.

Початкова  школа була  відкрита  у  с.Верхи і  діяла до  1969 року. Педагогічною роботою  в  ній  займались Сікірінська А.І. та Савчук М.М.

У  1958 році  семирічні  школи  були  реорганізовані  у  восьмирічні.

Попри  всі  складності  того  часу, до  вчителів  була  увага  з  боку  влади, яка  розуміла, що  інтелігенція  формує  на селі  громадську  думку. Заробітну  плату  отримували  вчасно, продуктами  або  іншими  товарами  забезпечувалися  згідно  норм, в  рамках  діючої  карткової  системи. Кращих  вчителів  преміювали  грішми  або «мануфактурою».

Велику  роль  освіті  відводилася  боротьба  з  неписьменністю, яка  була  організована  одразу  після  війни. Так, за  не  письменними  жителями  села  були  закріплені  учні  старших  класів, які  вечорами  ходили  до  своїх  підлеглих  і  вчили  виводити  букви, писати  свої  прізвища.

З  вересня  1959 року  педколектив  Веселівської  восьмирічної  школи  очолив  Ящик М.І., який  працював  директором  до  1975  року. Він  кілька  років  підряд  ставив  питання  про  розбудову  школи  на  зборах  колгоспу. Голова  колгоспу  Васюра В.О., підтримав  ідею, взяв  позику  в  банку  на  будівництво  нової  школи.

Будівництво  тривало  безперервно  5  років. На  ньому  у  вільний  від  роботи  час  працювали  учні  і  вчителі. І  ось  наступив  урочистий  момент, якого  очікувала  вся  сільська  громада, відкриття  школи  1 вересня  1969 року.

Робота  з  вчителями  і  учнями  в  той  час  будувалась  на  комуністичній  ідеології. Це  яскраво  видно  з  річних  звітів  тих  років. Важливу  роль  у  виховному  процесі  відігравала  піонерська  та  комсомольська   організації. Для  підвищення  успішності  в  школі  велику  допомогу  надавала  позакласна  і  позашкільна  робота. При  школі  діяли  такі  гуртки – математичний, історичний, туристично – краєзнавчий, художнього  читання, вокальний  та  спортивний. Особливо,  слід  відмітити,  гурток  юннатів (керівник  Шушура М.І.), яка  вчила  глибше  володіти  предметом  біологія  та  хімія, зрозуміти  багатство  рідної  природи. Юні  натуралісти  неодноразово  виходили  переможцями  соцзмагань, а  в  1974 році  школа  зайняла  ІІІ місце  в  республіці  «За  внутрішнє  і  зовнішнє  озеленення», брали  участь  у  республіканській  естафеті «За  ленінське  ставлення  до  природи», районному  Святі  квітів  та  плодів (І місце), проведення  дослідницької  роботи  і т.д. На  клумбах  росло  32  види  квітів, учнями  закладений  фруктовий  сад, «шкілка», де  росло  15  сортів  дерев. Славилася  школа  картоплярством  та  кролівництвом.У 1973  році «за  особливі  заслуги  на  ниві  освіти»  Шушура  М.І.  була  нагороджена «Відмінником  освіти  УРСР».

Естафету  керівництва  школою  приймає  Левчук Л.М., з 1975  по  1981 роки, яка  значну  увагу  приділяє  благоустрою  школи, відзначенню  державницьких  свят. Так, згадує  Любов  Маркіянівна: «Школа  влаштовувала  в  селі  великі  концерти. Кращих  учнів  нагороджували  грамотами  і  цінними  подарунками. Дітям &

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Квітень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Copyright MyCorp © 2024
uCoz